Сьогодні важко уявити Київ без Троєщини, Бортничів чи Жулян. Проте ще кілька десятиліть тому ці території не були частиною столиці. Місто трансформувалося, розширилося й зараз зовсім не схоже на столицю минулого. Яке воно зараз? Чим живе та «дихає»? Можна дізнатися на інформаційному порталі КиївВлада.
Коли Київ почав «поглинати» передмістя? Він постійно змінював свої межі. Перша офіційна згадка про приєднання передмістя датується 28 червня 1858 року. Тоді до міста додали територію Петропавлівської сільської громади Київського повіту, а в 1892 році приєдналася і Шулявщина.
На початку XX століття процес прискорився. В 1910 році до міста приєднали Верхню та Нижню Солом’янки, Кучмин і Протасів Яри та Батиєву Гору. У 1918 році до Києва увійшли Деміївка і Саперна Слобідка, а в 1923 році до столиці включили одразу 37 населених пунктів, хуторів, лісництв та інших територій. Місто росло не лише за рахунок будівництва нових кварталів, а й територій, які раніше мали окремий адміністративний статус. Те, що сьогодні є звичайним районом, ще сто років тому могло бути самостійним поселенням.
Розширення території
Наступні десятиліття також приносили зміни. У 1935 році до міської зони додали Осокорки та Позняки. У 1957 році Київ розширився за рахунок Пирогова, Чапаївки, Феофанії, острова Жуківка та дачної зони в районі Конча-Заспи. У 1978 році до міста додали 110,7 га земель Броварського району, призначених для житлового будівництва, але 1980-ті особливо відзначилися. В 1982 році до Києва включили частину села Троєщина разом із прилеглими землями — загалом 624,3 га, а через шість років відбулося ще масштабніше розширення.
26 серпня 1988 року до меж столиці увійшли Жуляни, Троєщина та Бортничі разом із прилеглими землями. Загальна площа склала 3440 гектарів. За генеральним планом ці території передбачалося використовувати насамперед для житлового та промислового будівництва. Там виросла значна частина відомого нині нам Києва. За наступні ж роки Троєщина перетворилася з села на один із найбільших житлових масивів столиці.
Парадокс київської карти
В даний момент виникає досить цікаве питання: якщо Київ так активно розширювався раніше, чому зараз його межі не змінюються? Такий парадокс. При цьому населені пункти навколо Києва продовжують розростатися — Софіївська та Петропавлівська Борщагівки, Вишневе, Ірпінь, Буча та інші. Вони тісно пов’язані зі столицею, насамперед транспортом та робочими місцями.
Щоденні маршрути давно стали виходити за межі адміністративних кордонів місця проживання. Людина може жити в Бучі, а працювати в столиці, користуватися київською інфраструктурою, щодня їздити через місто, хоча насправді вона не буде його мешканцем.
Житло будується як в Києві, так і за його межами. Звісно виникає потреба в зведенні:
- шкіл;
- дитячих садків;
- інженерних мережах;
- медичної інфраструктури.
Нині навколо Києва формується міський простір. Тому й постає питання, як має розвиватися столиця і прилеглі громади, щоб там було комфортно жити та працювати. І на нього знайдеться відповідь, а населені пункти будуть й надалі змінюватися відповідно до потреб своїх мешканців.
Карта столиці — це фактично літопис її розвитку. За назвами районів, вулиць та масивів прихована історія того, як невелике за сучасними мірками місто поступово перетворилося на багатомільйонну столицю. І щоб зрозуміти сучасний Київ, можливо варто подивитися на нього крізь призму минулого.
